Витончення сітківки ока: причини та лікування

Офтальмологічне захворювання, відоме як витончення сітківки ока, - одна з основних причин часткової або повної втрати зору. В основі хвороби лежать дистрофічні процеси у сітчастому шарі внутрішньої оболонки очного яблука. Насичена фоторецепторами, вона допомагає людині бачити контури предметів, оцінювати їх розмір та віддаленість, колір. Сітківка перетворює візуальні сигнали та посилає їх на зоровий нерв, звідки він вирушає на «розшифрування» в головний мозок.

При надто тонкій сітківці ока якість розпізнавання візуальних сигналів значно знижується. З розвитком патології спостерігається поступове погіршення гостроти зору з «випаданням» окремих секторів, а фіналі настає незворотна сліпота. Єдиний спосіб зберегти зір до глибокої старості — вчасно виявляти сітківки фактори, що схиляють до витончення, і робити дії для їх корекції.

Група ризику

Надмірно тонка сітківка ока – явище, яке зустрічається у будь-якому віці. Воно може виникнути через генетичну аномалію, вікові зміни або внаслідок набутих захворювань. За цими критеріями до групи ризику потрапляє майже все населення планети. З відкриттям генетики, мікроскопічної медицини та діагностики офтальмологам вдалося виявити вужчі рамки визначення груп ризику.

За останніми даними, найбільш схильні до витончення сітківки:

• жінки, особливо з самостійними пологами в анамнезі - гормональні зміни та процес народження плода призводять до змін у судинах очного дна;
• хлопчики та дівчатка з вродженими судинними аномаліями, серцево-судинними вадами розвитку, вродженою міопією;
• чоловіки та жінки з цукровим діабетом;
• чоловіки та жінки з високим ступенем міопії.
• Найбільш високі ризики стоншення сітківки очей спостерігаються у людей зі світлим забарвленням райдужної оболонки та білою шкірою. У таких людей негативний вплив на очне дно має сонячне світло.

Причини

Витончення сітківки може розвиватися з багатьох причин. Так як механізм виникнення хвороби пов'язаний з різними факторами, фахівці виділяють кілька груп явищ, що провокують її:

• Судинні зміни. Навіть добре сформована і адекватно сітківка, що навантажується, піддається витончення на тлі нестачі поживних речовин і кисню. Надходять вони до неї через судинну оболонку очного дна. Якщо локальна кровоносна мережа недостатньо добре функціонує, згодом швидкість відмирання клітин ретини перевищує швидкість їх відновлення. Результатом процесу стає стоншування сітківки.
• Метаболічні зміни. Каркасом ретини служить колаген, він є сполучним елементом між судинної оболонкою очного яблука і сітківкою. При порушенні обмінних процесів або патологіях синтезу колагену в організмі основа ретини стоншується.
• Системні захворювання - гіпертонія, атеросклероз та цукровий діабет. Ці недуги призводять до поступового ослаблення та руйнування судинних стінок, порушення прохідності, внаслідок чого сітківка недоотримує поживні речовини і стає тоншою.
• Офтальмологічні інфекції. Чи не найпоширеніша причина, стоншення сітківки, як може здатися на перший погляд. Порушення харчування ретини через інфекційні та постінфекційні зміни можливі тільки при переході патологічного процесу на внутрішньоочні оболонки. Найчастіше це трапляється при туберкульозній або герпесній інфекції, а також при проникненні патогенної флори (стрептококів, стафілококів, синьогнійної палички) через відкриті ранки на рогівці.
• Ускладнення вірусних інфекцій (грипу), у яких страждає судинна система очей.
• Захворювання нирок, коли в організмі підвищується рівень сполук, що негативно впливають на стан дрібних судин, у тому числі у внутрішній оболонці ока.
• Механічне ушкодження внутрішніх оболонок ока внаслідок травми, хірургічного втручання.

Також офтальмологи виділяють вроджену форму стоншення ретини. В цьому випадку у плода спочатку формується сітківка недостатньої товщини. Порушення зору у разі спостерігаються від народження дитини, а зі зростанням зір втрачається повністю.

 Єдиним способом вчасно розпізнати проблему із зором – регулярна перевірка зору. Якщо людина потрапляє до групи ризику, їй рекомендується відвідувати офтальмолога двічі на рік, а решті щорічно.

Симптоми

Клінічні прояви стоншення сітківки дуже різноманітні, але зводяться до одного — поступова втрата гостроти зору, здатності розрізняти кольори і орієнтуватися у просторі при недостатньому висвітленні. Конкретний набір симптомів залежить від форми захворювання та ступеня його прогресування.

Вроджене стоншення розвивається повільно. Маніфесту, тобто раптової появи симптомів, за такої форми немає. Ознаки хвороби залежать від типу ураження сітківки:

• при пігментному витончення хворий перестає бачити в сутінках, вперше захворювання з'являється у зрілому віці;
• при точково-білому в полі зору з'являються білі, ніби розмиті плями, які з часом розростаються і зливаються. Виявляється захворювання у дитинстві, прогресує повільно.

Отримані типи патології найрізноманітніші, але мають подібні прояви. У більшості хворих раптово падає гострота зору, погіршується здатність адаптуватися до мізерного освітлення, з поля зору випадають цілі сектори. Набір симптомів залежить від локалізації витонченої ділянки та наявності ексудату під ним.

За цими ознаками набуте стоншування сітківки ділиться на чотири підгрупи:

• З ураженням периферичної частини ретини. Захворювання викликає погіршення якості зору – поява «сліпих» плям, нездатність бачити та розпізнавати предмети бічним зором, мушки та точки чорного кольору перед очима.
• З ураженням центральної частини сітківки. На відміну від інших різновидів, ця проявляється раптовим помутнінням зорового образу центром. Пляма може виглядати темним або білим туманом. Периферичний зір зберігається. Контакт із зовнішнім світом не може через нездатність сприймати навколишню обстановку як об'ємну картинку.
• З виділенням ексудату. Спочатку тонка сітківка при такому вигляді патології піддається підвищеному навантаженню через тиск накопиченої за нею рідини. Пацієнти з такою формою хвороби скаржаться на викривлення візуальної картинки, випадання множинних ділянок у поле зору.
• З накопиченням під сітківкою напівтвердих відкладень. Ця форма захворювання супроводжується повільним відмиранням тканин сітківки від центру до периферії. Виявляється вона поступовим випаданням фрагментів у полі зору, погіршенням світлочутливості, нездатністю визначити відстань до предмета чи сфокусувати у ньому погляд.

Чим раніше звернути увагу на перелічені симптоми та почати лікування, тим вищий шанс хоча б частково зберегти зір.

Діагностика

OCT сітківки ока Визначити товщину ретини ока інструментально можна лише за допомогою ультразвукового дослідження – сканування сітківки. У процесі лікар встановлює стан ретини по всій площі, виявляє найбільш витончені ділянки, знаходить розриви та відшарування.

За відсутності ультразвукового сканера використовують інші методи інструментальної діагностики, які виявляють супутні патології зору:

• офтальмоскопію - візуальну оцінку очного дна;
• периметрію – виявлення меж поля зору;
• візометрію - вимірювання гостроти зору в стандартних умовах;
• рефрактометрію - Вимірювання гостроти зору при різному рівні освітлення.

Крім підтвердження того, що у пацієнта тонка сітківка ока, лікар має знайти причини захворювання. Для цього збирають індивідуальний та сімейний анамнез, проводять лабораторні дослідження крові, призначають контроль артеріального тиску, томографію судин голови тощо.

Лікування

Успішна терапія захворювання можлива лише за раннього виявлення. Запущені форми стоншування сітківки можна усунути, але повернути зір у таких випадках не можна. Чим раніше поставлять діагноз, тим меншими зусиллями вдасться відновити структуру ретини. На початковому етапі дистрофії сітківки використовують консервативні методи: ліки, фізіопроцедури, корекцію дієти та прийом вітамінно-мінеральних комплексів. При великому ураженні тканин внутрішньої оболонки ока показано хірургічне чи малоінвазивне втручання.